В одному з нещодавніх звернень президент України Володимир Зеленський підкреслив, що шлях України до повернення всієї території до кордонів, визначених станом на 1991 рік, стає дедалі чіткішим. ”Ми бачимо контури відновлення територіальної цілісності нашої держави. Ми знаємо, що це складний шлях, але ми також знаємо, що його пройти реально, і ми це робимо”.
Після X днів повномасштабної війни з РФ, контекст української національної ідеї на наступні кілька поколінь кристалізувався та надбав сформований вигляд. На мою думку, це своєрідне «українське кредо» з розвитком універсальної демократичної моделі, де українці надалі відстоюють європейські цінності та розвивають свою культуру. Україна майбутнього виступає прикладом для інших пострадянських республік, що не ввійшли до складу Європейського Союзу.
Україна майбутнього – це сформований єдиний цивілізаційний світогляд з сильною економікою, що інтегрована у глобалізований світ постмодерної доби.
Та на шляху до зближення з Західним світом в українському культурному житті постає дисонанс переродження. Самоідентифікація вимальовує нові риси національної ідентичності. Це означає тренд на віру в українців в умоглядне ”ідеальне місце”, на яке проєктуються цінності Модерну, що залишив своє коріння у 70-х роках XX століття. У розвинутих країнах світу система цінностей базується на мультикультуралізмі та принципах ”equality” й ”equity”. Тим самим поняття ”стандарту”, ”норми”, того, як ”мусить бути” залишили свою тінь у модерні та швидко перекочували в епоху постмодерну, що приніс антиутопічність на противагу віри у високе мистецтво.
Письменник Володимир Єшкілєв у своїх роздумах про ”технічний націоналізм”
та сутінки модерну в Україні вважає, що в Україну прийшов Гіпермодерн, в рамках котрого в майбутньому буде структуруватися та будуватися великий український національний наратив.
Ми читали Ремарка, де Пауль правдиво каже, що війна — це щось подібне до небезпечної хвороби, від якої можна померти, як помирають від раку та туберкульозу, від грипу та дизентерії. Тільки смертельний вирок трапляється набагато частіше, і смерть приходить у набагато різноманітніших і найстрашніших формах.
Всі з часом забудуть справжніх героїв, що закопані війною в землю. Згадають тільки тоді, коли на це щось відгукнеться, або настане державне свято, або в ситуації, де хтось зверне увагу на нову викарбувану згадку на графітовій дошці. Але все ж таки з’являться нові сенси та віра у прогрес. Тільки цього разу по-справжньому. З перспективи історії, цей прогрес дасть нових героїв, прославить та об’єднає різні куточки нашої Неньки, змінить усю східноєвропейську політичну доктрину та наблизить нас до майбутнього, де гіперлупи, автоматичний клімат-контроль на вулицях та водосистеми повторного використання не стануть чимось захмарним та ілюзорним пересічному українцю. З перспективи людського життя, війна руйнує всі твої плани, може забрати твоє життя, життя твоїх рідних, приятелів, знайомих, може вщент зруйнувати твою домівку, твої кращі роки, твої плани, твої надії та сподівання на той прогрес, що застане державу вже через декади, та не застане тебе.
Для цього прогресу перш за все потрібна ідея. Якщо раніше ідея України полягала в тому, що українці мріяли про мир, то зараз український народ мріє про перемогу над ворогом. Все це також через те, що мирні часи у нас вже були та ні до чого путнього не призвели. Економічне становище занедбали, а саму країну розікрали. Така думка дуже популярна, нею часто користуються у передвиборчих програмах. Важливо усвідомити, що минуле у минулому, нам варто боротись за краще майбутнє вже зараз, думати майбутнім та жити не спогадами, а моментом.
На щастя, нам є що запропонувати світу, у нас є можливість реалізувати ідеологічне, технологічне та економічне лідерство на східноєвропейському континенті. Важливо консолідуватись та не проґавити такий шанс, не позабувши при тому зробити напір на культурному рості.
Підсумовуючи, можна сказати, що ”українське кредо” дедалі плавніше інтегрує в себе ідею ”українського шляху” з розвитком економіки, технологій та культури враз з ”українською мрією” на чолі з домінуванням ідеологічного потенціалу та межі дійсності. Україна – це наступний успішний світовий хаб розвитку, інновацій та свободи. Ми мусимо розуміти ціну, заплачену за те, щоб ми опинилися там, де ми зараз. І ми маємо пам’ятати людей, які принесли цю жертву заради нас.